The Бляха and The Муха

олкоголізму бой!

Mon, 14 Dec 2009 06:51:57 GMT

безсумнівно п'янство це страшенна вада, а безпосередньо олкаголь страшна гидота! але чомусь усвідомлення цього приходить лише після а не, пілять, до, або, принаймі, під час. але щось в цьому є, в похмілльному синдромові та ще й в понеділок, на роботі, де треба ще щось робити...

отаке

Wed, 04 Nov 2009 09:53:12 GMT

отакий от подаруночок був би очінь даже нічово. давно хатєл.

несподівано

Wed, 04 Nov 2009 07:33:45 GMT

33. зненацька.

Щемливе.

Fri, 02 Oct 2009 08:31:24 GMT

Чомусь згадав сьогодні один епізод з мого армійського життя. Було це на початку 1995-го року. Я тільки-но прибув в навчальну бригаду ВВ в Золочеві вчитися на сержанта. Пробув там десь з місяць. Хто був в армії той зрозуміє які відчуття на початку служби в духа. Коротше, було важкувато і морально і фізично.Так здавалось, принаймі. Шлунок інколи намагався перетравити сам себе а спортмасові заходи після обіду були неабиякою розвагою. Листи я писав додому щонеділі, а може й частіше. І мені здавалось що таким чином я, як добрий син, турбуюсь про батьків і не даю їм приводу переживати. В листах я писав мало: про те що все добре, годують, одягають і т.п., нічого особливого. І от якось, наприкінці січня, з КПП дзвонять в роту і черговий мені говорить щоб я збирався - приїхав мій батько. Це було приємним здивуванням - я не чекав на це. І ще одна деталь, яка додасть більшого колориту нашій з батьком зустрічі: напередодні ми готувались до батальйонного розводу і, оскільки після першої стрижки під нуль ми вже встигли зарости, наказано було привести себе до ладу, і я зі своїм товаришем вночі в умивальнику мали перший перукарський досвід. Тупими ножицями ми приводили своє волосся до армійських норм. Процес захопливий - з там же успіхом можна було стригтися штик-ножами, а результат так взагалі був феєричним.
Отже коли я зайшов до кімнати відвідувань на КПП і зняв шапку батько мене обійняв і тримав в обіймах досить довго щоб я не бачив його емоцій, це при тому що до цього особливою сентиментальністю по відношенню до мене батько не відрізнявся. В мене емоції були схожі на батьківські. Хоча зараз, якби я побачив тоді себе з боку то, напевно, розміявся: худий ховрах з голодними очима і вискубаним клаптями коротким волоссям.
Наше з батьком побачення нічим особливим не відрізнялось від відвідин інших курсантів родичами: увал в місто наступного дня, обжирання всякими ніштяками і т.п. Потім він поїхав і до дембеля мене ніхто не відвідував та й у відпустці я не був. Але той батьків візит неабияк мене розчулив і підтримав.
Потім, вже вдома, мати мені розказувала що щоразу читаючи мої листи батько мовчки хитав головою а потім сказав що мені там дуже важко, відпросився на роботі і почесав через всю Україну підтримати сина.

Бувай, Суейзі...

Tue, 15 Sep 2009 05:14:35 GMT

Помер один з найулюбленіших моїх акторів. Його візитівка - "Брудні танці", але для мене він: "На гребенів хвилі" і "Привид". Я дивився ці фільми ще підлітком у тоді ще існуючому районному кінотеатрі "Космос". Світловолосий приязний і усміхнений романтик, хоч бандит, хоч привид, він викликав симпатію. В мене склався про нього стереотип як про висококласного професіонала, скромну і приязну людину віддану справі. Останні місяці його життя тільки підтвердили мої уявлення про цю людину. Патрік достойно жив і достойно помер залишивши по собі добрий спадок.

махнофест 2009

Thu, 27 Aug 2009 06:30:23 GMT

Отуточки забєцал звіт. На об'єктивність не претендую і флудити ще раз тим самим не хочу, тому обмежився посиланням.

Хто спроможний?!

Wed, 12 Aug 2009 06:50:45 GMT

Страуси української політики запхали свої голови в пісок а що в цей час будуть робити з їхніми сраками їм пофігу, ггг. Сучі діти, псяче поріддя. Кожна тварина прораховує свої меркантильні крочки аби не зачепити чогось що могло б зіпсувати їм рейтинг. Де реакція на провокаційний висер московського президента? Мені зараз абсолютно немає діла до самого висеру: це не лікується і буде продовжуватись доти доки вони не зрозуміють що ловити нічого. А вони розуміють що наловити на даний момент при такій сучій нашій владі вони можуть до чорта і ще трохи. Ладно комуняки - то клініка, ПР з несудимим проти електорату не попруть тай самі такі, Юля промовчить про всяк випадок - зрозуміло, Кроль - взагалі жабоподібна істота - слизька і непевна, Тягнибок надто радикальний щоб мати якусь вагу. Єдиний кому нічого втрачати і хто повинен відреагувати - Ющ. Чому мовчить, хочаб щось зробив за весь термін свого президентства путнє. Це ж прямий і незавуальваний наїзд, в тупу й без всяких дипломатичних вихилясів. Де такий же прямий без вихилясів посил в сраку? Хто спроможний?

Без відповіді.

Thu, 06 Aug 2009 07:30:35 GMT

Для чого потрібні рідні люди? Просто для ефимерної любові, для практичної підтримки? От є рідна людина - ти про неї згадуєш, дбаєш про неї, сподіваєшся на неї. А не стало її - що далі? Посумуєш в залежності від рівня емоційного сприйняття й будеш жити далі. Все. Як чітко розмежувати й усвідомити?
А як зібратись до купи коли твоя рідна людина не хоче жити? Опустила руки й чекає на смерть а ти нічим допомогти не можеш...

а шо ви хатєлі?!

Wed, 05 Aug 2009 06:44:06 GMT

охуєвайтунг нах! от і "Остання барикада" вирішила заробити на махнофесті. таріфен хох залупірт, ояєбундестаг! звичайно 80 грн. не такі й великі гроші але жаба давить. платити 50 толку немає - вночі багато всього цікавого а ті кому це не потрібно вже не заважають. дочка вже точно на фест не попаде. звичайно кожен вирішує сам, але цього року кількість відвідувачів фесту зменшиться. звичайно, це просто скавчання скупого ніщєброда, єбаніше яйкен крутен!

Про проекції.

Tue, 21 Jul 2009 09:00:19 GMT

Деколи я жалкую що живу в цей час. Не до щему а так, злегка. Особливо після того як причитаю якусь книгу про козацькі часи чи про махновські. Ті часи здаються романтичними і наповненими подіями порівняно з теперішнім сьогоденням. Звичайно, я усвідомлюю що мої враження то всього лиш стереотип що склався внаслідок прочитання матеріалу і враження сучасників тодішніх подій можуть бути не тотожні моїм. То отже під впливом стереотипів про минуле хотілося б зробити проекцію на теперішнє. Просто тупо організувати десь у Мотронинському лісу коліїв чи в запорізьких степах гречкосіїв і піти по волю, по справедливість, по права. Щоб який небудь прокурорсько-депутатсько-олігархічний вилупок обливася холодним потом лише від згадки про то. Щоб сидів, приміром, славний депутат Лозінський на палі при в'їзді до Голованівки а поряд з ним весело б крутились на вітрі обсохлі кістяки його друзяк. Щоб приміром, Льня Космос, на весь рот посміхався своєю посмішкою блазня заглядаючи до дула маузера а поряд, в обісцяних штанах від Brioni, кривився в очі смерті Олесик. Щоб який небудь сраний підпанок, званий нині можновладцем чи бізнесменом, втікаючи вночі в одному спідньому з свого палаючого палацу, просив Господа забрати все лиш би тільки ті кляті харцизяки не забрали в нього життя. Щоб двигтів під копитами кінноти степ і дзвеніла криця у шабельнім шалі.
Але все це можна зробити й без різних там проекцій. Просто зробити і, нехай, не так радикально.

Thu, 11 Jun 2009 10:10:11 GMT

заєбала дєда служба. така фігня...

Fri, 15 May 2009 11:55:40 GMT

Інколи находить щось на зразок ностальгії: згадуєш якісь приємні моменти минулого, позитивні емоції і в той же час стає якось млосно від того що це все вже пройшло.
Щойно згадав одного доброго чоловіка: Володимира Івановича Нєпріна. Претнулися ми з ним під час моєї служби і славному місті Шостка. Я винаймав у нього квартиру на час увалів і туди ж приходили посилки від батьків зі всякою всячиною.
Дуже інтелігентний і освічений чоловік. Мав дві вищі освіти, працював начальником цеху на оборонному заводі, вийшовши на пенсію зайнявся малярством і віршуванням. Просто диво що я з ним зустрівся. Приємний у спілкуванні, ввічливий і толерантний. Таким він мені запам'ятався.
Я дістав його й після дємбеля: почав слати свої листи з намаганнями віршувати на предмет рецензії на профпридатність і все таке. Він ретельно розбирав мої не надто стрункі ямбно-хорейні стопи, підбадьорював, інколи надсилав своє. Таке в нас вийшло епістолярне продовження стосунків. Здається, йому теж було потрібне оте спілкування. Одного разу прийшов лист від його доброго знайомого - професійного поета, не пам'ятаю вже як його, з розбором все того ж мого "творчого доробку" )). Нічого собі так дядько підрозібрав мої "здобутки", але досить коректно. В наступному листі Володимир Іванович вибачався що без мого дозволу дав іншій людині почитати ті віршики: просто хотів щоб людина знаюча оцінила. Також припустив що довга перерва у моїх листах зв'язана з моєю уявною образою за те. Але в мене мене не було жодної образи, просто то була моя бидляча лінь. Почали зав'язуватись в мене стосунки з моєю майбутньою дружиною - ніколи було мені. Далі більше. Потім тільки й лишилось що згадувати. А він, напевно, пов'язав все з недолугою образою якої не було.

Неоригінально та все ж.

Mon, 23 Mar 2009 08:50:18 GMT

У френдстрічці натрапив на тест і сам вирішив пройти. Публікую тут тому що несподівано точно вгадані деякі мої риси. З вибором зброї погоджуюсь, але доповнив би її більшою компактністю і скорострільністю. ))

Вы одиночка

Вас часто называю нелюдимым. Вы не пытаетесь быть как все, вы не верите в бескорыстие. Все делаете основательно, без спешки продумывая на несколько ходов вперед. Вы никогда не встреваете в конфликты, открыто не высказываете своих чувств, но если же вы начинаете мстить, то жалости и снисхождения от вас ждать не стоит. Редкие люди допускаются в ваш мир, где вы бог и дьявол одном лице. Вы не склонны к насилию, но и не против него! По этому ваше лучшее оружие это - ВСС Винторез, снайперская винтовка, калибр 9мм (9х39 СП-5), Россия

Пройти тест

Про жінок.

Fri, 06 Mar 2009 13:04:55 GMT

Маю визнати: жінки це моя слабкість. Вони, мабуть, одне з найбільших багатств які має моя безталанна й багата Батьківщина. Наші дівчата це щось! Хоча, нажаль, я не маю змоги порівняти іх наочно з представницями інших націй :-)). Але важко захоплено не провести поглядом яку-небудь красуню. При чому не обов'язково вона має бути модельної зовнішності. Різноманітність жіночих достоїнств неймовірна і їхні поєднання незлічені!

З днем захисника.

Mon, 23 Feb 2009 09:07:52 GMT

Вітаю всіх з днем ~~святова валінтіна~~ захисника Вітчизни! Аби я в армії на служив то може б і не вважав це за свято. Привід згадати свою веселу службу. 1994-1996 - роки вирвані з мого життя на користь рідної батьківщини. Про користь їх для батьківщини сумніваюсь, звичайно. Та й для мене їхня користь теж неоднозначна, м'яко кажучи. Та все ж в цьому щось було і є. Можливо ніхто навіть й не помітив як я беззастережно і жертовно клав свої дорогоцінні місяці й дні на алтар служіння Вітчизні, хе-хе.
Головінов Олег Валерійович, наш ротний, капітан на той час, класний чувак, хоч і дрючив нас нєпадєцкі. Лейтенант Юрій Вернидуб, замполіт. Ось кого я згадую, думаючи про добрих людей які мені там трапились. Ще були, але запам'ятались менше, вибачайте.
Ну і, звичайно, хлопці. Ті з ким ділив "всє тяготи і лішенія". Юрко Свястін - з-під Львова, с. Стрілки - мій кращий друг; Сашко Мороз, "Воробєй" - Воробйов, забув як звали, шланг і фельдшер, "Мультик" - Андрій Глазок, кияни. Багато було там добрих хлопців. Поганих не хочу згадувати, але хай їх хрен на лобі виросте, ггг.

Перші життєві розчарування.

Tue, 13 Jan 2009 09:44:36 GMT

Прийшла пора перших розчарувань для моєї доні. Заходжу в вітальню: сидить мовчки дивиться телевізор. Але якось вся напружилась, очі почервоніли, з якоюсь невимовною тривогою. Питаю що трапилось. Каже: "Тату, їх вбивають!" "Кого?" - дивуюсь. "Собак, тату, собак вбивають дяді з рушниць!" Виявляеться у рекламних перервах під час якоїсь новорічної казки показували анонс передачі про те як винищують собак на вулицях. Скільки жалю і відчаю було в її словах! Я пояснюю що вбивають тих собак які нападають на людей, бездомних. "Ні, тату! Вбивають і домних і тих що не нападають і щенят навіть! За що, тату?" Пояснювати щось далі не мало сенсу. "Як вони там живуть, на вулиці?" - питання повне відчаю. "Тату, раніше ти називав мене кошеням, тепер я хочу щоб ти називав мене щенятком!"
Отак жорстокі реалії життя починає усвідомлювати ще одна маленька людина.

Барсік назавжди!

Fri, 28 Nov 2008 07:54:11 GMT

Передивився тут свій журнал і прийшов до висновку що він нудний і депресивний. Записів там мало і коментять їх відповідно. А ну і шо? Хай буде.
Нещодавно знайшов на роботі колись скопіпазджену з мережі гумореску про кота. Читав і тихо в судомах сповзав під стіл попутно плачучи і сміючись. Але то тільки мені здавалось шо все було тихо бо я був у навушниках. Отже пришлось поділитись з навколишнім середовищем. Всім сподобалось. Отже, якщо хтось набреде на цей пост може теж прочитати і посміятись.
В прекрасном расположении духа, объевшись сметаны, кот Барсик вышел погулять по карнизу балкона девятого этажа. Двигаясь поступательно, Барсик в конце пути уперся головой в побелку стены. Тут он задумал развернуться, да не удержался на узкой дощечке и стал медленно, но неотвратимо падать вниз. Стороннему наблюдателю было видно, что свободное падение никак не входило в планы кота, ибо тот, инстинктивно взмахнув лапами пару раз (что ему мало помогло), закатил глаза и стал истошно орать, стремительно набирая скорость.

Hесколькими этажами ниже покуривал на балконе дядя Федя, волею судеб пересекая своей давно уже не кудрявой головой траекторию полета кота, греясь на солнышке и время от времени сплевывая вниз на маляров, которые по долгу службы находилисьв подвешенном состоянии в люльке у третьего этажа и иносказательно материли дядюФедю. Привлеченный необычным звуком, дядя Федя посмотрел вверх. Сверху, затмив собою солнце, приближалось что-то темное. Через секунду он понял, что это что-тобыло не только темное, но и мягкое.

Барсик обхватил голову своего спасителя всеми имеющимися в наличии лапами и, не переставая вопить, от радости выпустил когти. Дядя Федя радости кота не разделил. Hасмотревшись фильмов про пришельцев, он причислил свалившийся сверху объект к разряду неопознанных летающих и от страха заорал еще громче, чем Барсик. Своими отчаянными криками они привлекли внимание тусовавшихся на скамейке во дворе старушек. «Срам-то какой!» — заключила одна из них, затем плюнула и погрозила клюкой куда-то в сторону новостроек.

Через пару минут дядя Федя отодрал-таки от лица царапавшегося Барсика и, раскрутив, швырнул пришельца туда, откуда тот явился, то есть вверх. Этажом выше жил-поживал, да добро пропивал слесарь-водопроводчик Забулдыгин, жестоко мучившийся по утрам синдромом хронического похмелья. Сидя на кухне и поглядывая то на часы, то в окно, слесарь размышлял о жизни. В 10.01., напоминая своим поведением и ревом подбитый истребитель, вниз пролетел соседский кот. В 10.03. соседский кот прилетел обратно, застыл на мгновение в высшей точке траектории; расставив лапы в стороны, повертелся вокруг своей оси, напомнив слесарю вертолет Ка-50 «Черная акула», и, не в силах совладать ни с законами физики, ни тем более с законами аэродинамики, продолжил свое падение. Забулдыгин твердо решил бросить пить.

Hесчастный Барсик летел вниз, минуя этаж за этажом, и без приключений добрался бы до земли, если бы ему на уровне третьего этажа не попались маляры. Маляры не делали ничего предосудительного. Они красили дом, прикрепив предостерегающую табличку к низу своей люльки, так что прохожий, завернув за угол, сначала получал несколько капель зеленой, либо одну-две более дорогой белой краски и только затем, задрав голову, читал: «Осторожно! Малярные работы!»Барсик, почти не разбрызгивая краску, рыбкой вошел в ведро (все судьи — 9 баллов). Удостоверившись, что жидкость в ведре хотя и белая, но не сметана, кот постепенно начал выбираться наружу. Маляры слышали, как что-то ухнуло им в краску. «Он в нас камнем кинулся», — сказал более опытный маляр и заглянул в ведро. Камень необычной, напоминающей кошачью голову, формы всплыл на поверхность и вдруг открыл глаза. От неожиданности более опытный маляр выронил именную кисточку и со словами: «Изыди! Изыди!» толкнул ведро ногой. Ведро, обернувшись в воздухе два раза (Барсик выбрался из него уже на первом обороте), пришлось почти впору проходившему мимо гражданину, пожелавшему не называть его фамилию, а ставший белым кот, едва коснувшись земли, припустился бежать. Распугав воробьев и голубей, он пересек клумбу и стал шустро карабкаться на первую попавшуюся березу и карабкался по ней до тех пор, пока она не кончилась.

А в тенечке под березой шел упорный поединок, играли в шахматы. Пенсионер Тимохин по кличке гроссмейстер схватился в игре не на жизнь, а на бутылку самогона с пенсионером Мироновым. Пронюхав о столь значительном призовом фонде, тут же околачивался дворник и, видя, что поединок неоправданно затянулся, ежеминутно советовал то Тимохину, то Миронову пожертвовать ферзем. Сама же игра выдалась на редкость скучной, и падение Барсика с березы на тридцать восьмом ходу ее весьма оживило. Побуксовав немного на доске и расшвыряв фигуры, кот схватил зубами ферзя черных и бросился наутек по направлению от шахматистов. Первым опомнился дворник, он схватил табуретку и со страшным криком: «Отдай ферзя, гад!» запустил ее вослед улепетывающему Барсику.

Статистика показывает, что коты очень легко уворачиваются от табуреток. По данным Госкомстата, вероятность попасть табуреткой с двадцати шагов в бегущего кота, либо кошку, практически равна нулю. В общем, среднестатистический кот легко уходит от стула, другое дело — интеллигент Скрипкин.

Трудно сказать, что подумал в этот момент Скрипкин, но крик: «Отдай ферзя, гад!» и удар табуреткой по спине он явно принял на свой счет. Вздрогнув всем телом, взмахнув при этом по-балетному руками и выронив сумку с продуктами, он побежал к своему подъезду так быстро, как только мог, и даже еще быстрее. Барсик, думая приятно провести время, незаметно юркнул в сумку с продуктами. Интеллигент Скрипкин пулей понесся вверх по лестнице (хотя всегда пользовался лифтом) и добежал до девятого этажа (хотя жил на четвертом). Дворник, чувствуя, что как-то все нехорошо получилось, подобрал сумку и решил отнести ее Скрипкину, загладив тем самым перед ним свою вину. Барсик, ощутив, как его подняли и понесли, притворился мертвым, справедливо полагая, что лошадь или ладью ему, может быть, и простили бы, но ферзя уж точно не простят. Дворник поднялся на четвертый этаж и позвонил в дверь, в этот момент кот, притворявшийся до этого мертвым и не двигавшийся, для большего правдоподобия стал изображать агонию. Сумка в руках дворника зловеще зашевелилась, приведя того в неописуемый ужас. Кинув шевелящуюся сумку у двери, почетный труженик метлы ударился в бега вниз по лестнице и об косяк на финише. Подергавшись еще немного для приличия, Барсик прислушался: было тихо, самое время приступать к трапезе. Выплюнув ферзя, кот с пониманием профессионала принялся за колбасу.

Минут через двадцать интеллигент Скрипкин, отдышавшись за мусоропроводом на девятом этаже, убедился, что погони нет, и спустился к себе домой. В нескольких шагах от двери валялась его сумка, вымазанная внутри белой краской. Уже в квартире Скрипкин произвел ревизию купленных продуктов. Им было куплено: полкило колбасы, пакетик сметаны и два лимона, а осталось: пакетик из-под сметаны, два лимона (один из них надкусан) и фигура для игры в шахматы. Вне себяот злости на хулиганов, не только испортивших продукты, но и надругавшихся над сумкой, Скрипкин вышел на балкон и выглянул во двор. Во дворе играли в шахматы; черными — пенсионеры Тимохин и Миронов, белыми — дворник, имевший до этого мало игровой практики и путавшийся в фигурах. Тимохин передвинул заменявшую пропавшего ферзя перевернутую ладью, а Миронов произнес: «Вам шах». «Вам мат!» -взвизгнул интеллигент Скрипкин и запустил черно-белого ферзя из-за укрытия. Злополучный ферзь шлепнулся в центр доски и разметал остальные фигуры в радиусе трех метров.

Страшный крик дворника: «Убью!» застал Барсика на крыше, куда тот забрался пообсохнуть. Сохнуть было скучно, лапы прилипали к теплому гудрону, и кот стал тереться правым боком об антенну, которую вчера целый день устанавливал один из жильцов. Антенна благополучно упала. В поисках чего-нибудь, обо что можно обтереться, горе-десантник, на сей раз по лестнице, спустился вниз и вышел во двор. То, что надо висело на бельевой веревке — старый плед. Барсик повис на пледе и стянул его на землю. Это безобразие видела хозяйка пледа, живущая на восьмом этаже старуха, необщительная, злобная, но все же не без некоторого шарма, придаваемого ей старческим маразмом. «Эва, чего удумал», — сказала старуха и стала отпугивать кота криками «Кыш!» и «Шиш!», но разве это могло напугать Барсика! Hаоборот, он перевернулся на спину и начал елозить по пледу. Старушенция принялась свистеть, но вместо свиста у нее вышло непонятное шипение, то самое шипение, которое наводило соседей на мысль, что выжившая из ума старуха где-то раздобыла змею. Hе преуспев в свисте, хозяйка пледа, подаренного ей еще на свадьбу, взяла швабру и, размахнувшись насколько позволял радикулит, запустила ее с восьмого этажа. Швабра, просвистев мимо маляров, воткнулась в землю в нескольких шагах от Барсика, тот посмотрел вверх, затем резко подпрыгнул и сделал это вовремя: вторая швабра глухо стукнула по пледу. «Ах ты, паразит, ах ты, окаянный», — запричитала старуха, но окаянный паразит, по своему опыту зная, что у бабки в наличии имелось всего две швабры, развалился даже в несколько неприличной позе.

Hасчет количества швабр Барсик был абсолютно прав, но он ничего не подозревал об арсенале валенок. Ехидно улыбаясь в предвкушении мести, бабка размяла руки, поделав вращательные движения, и дала залп тремя валенками подряд. Все три валенка попали в цель, один из них даже в Барсика. Другой, срикошетив от головы опытного маляра, застал врасплох его ученика, третий же валенок плашмя ударил по спине дворника, который, надегустировавшись призового самогона, устал от интеллектуальных игр и отдыхал неподалеку в песочнице. Оба маляра выругались грязными словами, а дворник проснулся и затянул песню. Барсик же дал деру. Бабка по случаю столь удачного броска издала победный клич, подражая Тарзану. Девятиклассник Петя привязал к велосипеду бульдога по кличке Hаполеон, а сам отлучился в магазин за хлебом. Hаполеону было велено сидеть на месте, но инстинкт, который пробудило в нем стремительное перемещение кота в пространстве, был слишком силен. И вот они уже бежали трое: Барсик, Hаполеон и велосипед, последний бежал неохотно, о чем громко звенел. Иван Иванович Сидоров вместе со своей дочуркой ходил купить ей что-нибудь приятное ко дню рождения; счастливые, они возвращались домой. Дочка сжимала в руке японскую игрушку «тамагоччи», а Иван Иванович нес на вытянутых руках огромных размеров торт. Тут им дорогу пересек кот. Девочка крикнула папе: «Осторожно, кошка!», а потом «Осторожно, собака!», на что Иван Иванович благодушно ответил: «Да я вижу», затем зацепился за поводок Hаполеона, но не упал пока, а забалансировал тортом, подпрыгивая на одной ноге, и удержался бы, если б не подоспел велосипед. Словно вражеский дзот накрыл собой Иван Иванович только что купленный торт. Hекоторым прохожим ситуация показалась комичной и они засмеялись, но сделали это напрасно, поскольку Иван Иванович мужчиной был крупным. Поднявшись, он не стал вдаваться в подробности, а начал раздавать оплеухи направо и налево. Минут через десять он закончил раздавать оплеухи и перешел на пинки. Больше всех досталось Стекляшкину, который открыто возмущался и все хотел выяснить, по какому праву его пинают, и девятикласснику Пете, прибежавшему на шум и поинтересовавшемуся у Иван Ивановича во время короткой передышки, не видел ли тот его велосипед и собаку.

Уже под вечер, устав от дневной суеты, кот Барсик поскреб лапой дверь родной квартиры номер 35 на девятом этаже. Его впустили домой, и девочка Лена, к которой он относился с почтением, потому что она обычно выпрашивала для него у родителей сметану, только всплеснула руками: «Он на этот раз весь белый!». Смирившись с тем, что в наказание его будут мыть, Барсик понуро опустил голову. Через два часа, так и не отмытый, кот сидел на коленях у хозяйки, которая гладила его и приговаривала: «Hу где же та был? Я переживала, думала, ты разбился». Как хорошо и уютно было дома, Барсик тихонечко мурлыкал от удовольствия и в благодарность за то, что его гладят, и думал: «Почему некоторые люди такие добрые, а некоторые злые?»

Hочь спустилась на город, бережно укутав мягким покрывалом темноты улицы, дома, деревья. Все спали, спал и герой нашего короткого рассказа, свернувшись калачиком на подоконнике. Hа улице было спокойно, прохладно и хорошо, и где-то в тишине изредка раздавалось стрекотание кузнечиков. Звезды безмолвно перемигивались в вышине, а месяц глядел сверху на спящий город и умилялся. Была тихая летняя ночь, а завтра… завтра будет новый день.

Нарешті!!! Таки це можливо!!!

Wed, 26 Nov 2008 12:51:33 GMT

Нещодавно у my_best_pic був пост А не пойти ли Ющенко дальше? який нагадав про нашу безправність у власній країні. І ось стався позитивний прецедент: селянина виправдав суд за вбивство міліціонера в цілях самооборони. Правда просидів дядько 2 роки в СІЗО а все ж не сів як більшість. Не знаю що сталось, чи зірки так на небі стали чи може справді є надія на позитивні зрушення. Хотілося б сподіватись на добре.
P.S.: Хотілося щоб і та бидлота яка замовила все те, і напарник вбитого мента, і начальство що покривало і фальсифікувало обвинувачення сіло років хоча б на 5 на загальну зону і відчуло "всю глубіну глубін".

В контексті. Чому?

Mon, 24 Nov 2008 09:41:09 GMT

Минула неділя та й початок цієї пройшли й пройдуть під знаком спогадів про Голодомор, обговорень цього злочину і т.д. Все зрозуміло і правильно: треба пам'ятати і чтити загиблих, викривати злодіїв і причини. Реакція братньої Росії теж зрозуміла. Як на мене то не треба злісно плюватись на їхнє невігластво: їх так вчать і виховують, і їхні баби й прабаби їм не розказували те що роказували нам. Вони встають "с колєн". Ліричний відступ.
Я про те що було 32-33-го. Чому не було масових повстань? Чому не було бунтів? Чому ми тихо вмирали на всоїх подвір'ях і дивились на смерть своїх дітей? Бо сподівались що мене мине ця доля, що моя сім'я виживе? Бо не можна було організувати щось маштабне бо каральні загони відрізали села? На що можна сподіватись було коли в тебе забирали останнє і приходили шукати ще? Що потім дадуть? Чому не кроїли голови тим комнезамівцям сокирами? Чому не насаджували на ті залізні прути клятих неробів-комуняк? Адже краще смерть в бою ніж смерть раба...
Звичайно, досконало сказати що було з людьми тоді важко, і дуже легко зараз говорити оті "чому?", і зовсім неможливо уявити як би я себе повів у такій ситуації, не доведи Господи. Так от таке подумалось. Адже зовсім нещодавно, всього лиш якихось 13-15 років тому енергії було через край, і рубала і білих з червоними українська Повстанська армія, і зелені, Григорьев, Січові стрільці, армії УНР і багато інших. Де то все поділось, невже справді найбільш пасіонарна частина лягла там?

Убивчо ))).

Wed, 19 Nov 2008 12:02:16 GMT

Мене порвало на клапті... Йуля вся пухнаста а інші як є. )))
Для затравки:
Творчо і дотепно.

Мій ДР.

Tue, 04 Nov 2008 06:01:18 GMT

Мені сьогодні 32. Вже чи лише? Вот в чьом вапрос!? ГА?
Не учітє мєня жить, луччє памагітє матєріально!

Без теми.

Fri, 31 Oct 2008 07:04:49 GMT

Журавлі, журавлі
в вишині кричать!
Ти не рвись від землі,
та не вчись мовчать.

Видно небо звідсіль,
все навкруг - вогонь.
Чути лиш звідусіль:
"Ти мене не тронь!"

Вітер різко подув
зачепивши сум.
Павутиння здмухнув
захололих дум.

Все навкруг ніби сон:
в ньому в'язне крик.
Сум не хоче в схрон -
він на волі звик.

Вчора помер Покальчук...

Thu, 11 Sep 2008 12:47:34 GMT

Я не читав його творів, нажаль, але прочитаю. Я не знав його зблизька і вже не взнаю. Лише раз я потис йому руку на першому махнофесті коли він жер водку з усіма бажаючими на краю стадіону. Один раз я чув його вірш "Не наступайте на любов" у його ж виконанні, п'яного і натхненного. Він викликав у мене повагу тим що займався малолітніми розбишаками у колонії. Ось і все що я знаю про цю людину. І мені прикро що вона померла. Чомусь мені здається що він був доброю людиною і митцем. Дуже прикро коли життя йдуть добрі люди. Земля пухом йому...

Тіпа воїн світла.

Thu, 28 Aug 2008 12:57:40 GMT

От інколи починаєш про щось думати, мріяти... Тільки що подумалось...

Був би я великий і всемогутній якийсь ясновидець із можливостями термінатора. Ото, бляха, була б потіха! Отакий прихожу я, приміром, на вечірній ефір на канал 1+1, на круглий стіл з найвпливовішими в країні політиками і бізнесменами і іншими сучими дітьми, і починаю всіх тих сук чихвостити, правду про них розповідати. А вони мені: неправда, ми тебе засудимо, згноїмо, у нас демократія - не дамо себе оббріхувати! А я: ах ви, кляте поріддя, мені, великому Ясновидячому Термінаторові, лицемірити?! А ну йдіть сюди - хватаю, приміром, Пасічника з Паханом за шкеберки і лобами їх тільки трісь, аж іскри полетіли. А забули, іродове плем'я, як крали, продавали?! Га? А от тоді то й тоді то оте то й тето хто робив, питаю? А вони: міліція, спасітє-памагітє, зараз тебе наші сек'юріті поламають, ги-ги. Ваша сек'юріті, кажу, в бублик скручена давно лежить в підвалі, вас дожидає, отак-от. Та як струсну - вони аж загикали. Будете знати як країною торгувати. І тут Дапашліви як запищіть, мол, какоє право імєєтє, і всьотакоє, прєкратітє беспрєдєл; ще декілька підв'язалося, Тютюнник , Кролєснічєнка та й Тарасик. З іншого боку Порох з Червінцем сіпнулися, мол, недопустимо, полиште негайно! Я тоді тих двох у вузол зв'язав, під стіл поклав, тай до захисничків.Тютюнника у вухо тільки на - аж кров пішла, а шо, кажу, пане полковнику, чи ви мало крали-брехали? А тоді в друге йому - для симетрії; це тобі, кляте падло, дяка за мову й культуру, хе-хе. Тай іншим попало, у Пороха аж цукерки з карманів повитрушувались. Губатенький з Граком все пролетарським гнівом погрожували, б-е-е, руками до них не торкався - гидко, одному й другому заїхав в морду черевиком: порачкували зубами плюватись. А інші принишкли всі, мовчать - відчули, курви, що шось не те.
Поки я там рихтував одних великий бізнес поліз навкарачки до виходу. Аж ні, не вийшло втекти - почув я як шелестять по ковроліну бріонівські костюмчики. Покидав я недобитих тай давай підсрачники олігархам видавати - полетіли під стіну шкереберть, заверещали як свині. Данєцкій каже: я тобі грошей дам - відпусти; а я їм: е ні, я вас відпущу всіх як ви розкажете про всі свої гріхи без приховування, про подружні зради можете не згадувати, ги-ги. ЗятьКолишньогоПрезидента як запричита, як заголосить: всьо чесним трудом, мозолями, так сказать. А! Не розумієте, кажу. Так от: взяв причитальщика за вухо та як крутну аж Елтон Джон в нього в голові заспівав. А він: атпустітє, дядінька, больно вєдь, всьо скажу. Отож бо!
І все то в прямому ефірі, хоча сенсації не відбулось, та всеж декілька резонансних справ про вбивства і отруєння було розкрито, бггг.
В кінці виніс присуд - бандитам тюрми, іншим на свинарник гівна розгрібати. Всьо, так сказать, будем формувати нову політичну еліту.
Ну а потім, як справжні бетмен, зник через стелю, отак от. Одним словом супергерой.

Repost про війну.

Fri, 15 Aug 2008 06:32:06 GMT

Знайшов у щоденнику my_best_pic такі от підсумки і причини війни у Грузії. Дуже схоже на правду і саме реалістичне і логічне з усього що я читав про цю війну, без урапатріотизму, слини і всіх інших атрибутів людей малодумаючих.

Итак, можно уже подбить кое-какие итоги.
1.Судя по количеству убитых в Цхинвали – что-то около 40 человек, город, к моменту начала штурма грузинскими войсками – был пуст. Этим объясняется колоссальное количество беженцев, появившихся сразу же в первые часы войны. Десятки тысяч человек не могут собраться за час-полтора, это физически невозможно. Люди были предупреждены заранее.
2. Судя по разрушениям, которые можно разглядеть на фотографиях из Цхинвали – никто его не «обрабатывал» «Градом». То есть, «Грады» были, и само грузинское телевидение, в нестерпимом своем хвастовстве, показало пуляющие ракетами установки, сразу же после начала конфликта. Эти кадры потом с успехом использовала российская пропаганда.
Но «работали» данные установки вовсе не по городу, а по целям, которые видимо грузинская разведка представила как позиции югоосетинских войск.

Предварительные выводы: российская разведка, военное и политическое руководство России, блестяще использовали возможности агентуры, и изящно сыграли на личном темпераменте и авантюризме как президента Саакашвили, так и его ближайшего окружения. Можно предположить, что грузинам были подброшены данные о крайней слабости сил защищающих Цхинвали, что подтолкнуло грузинское руководство к столь необдуманному шагу, штурму Южной Осетии.
Цели преследуемые данной операцией: устранение харизматичного прозападного президента, разгром грузинской армии, в которую вложено колоссальное количество американских средств (из района Гори, российскими военными вывезено содержимое двух крупных армейских складов), подрыв репутации трубопровода Баку-Джейхан, как надежного альтернативного пути для каспийской нефти. Ну и конечно же, внутриполитическая консолидация различных политических сил, на основе имперского мышления. Побочная задача – напугать Украину возможностью осуществления подобного сценария на ее территории. Косвенная задача – отомстить НАТО и Соединенным Штатам, за то что мнение российского руководства в отношении косовского вопроса было отклонено даже без серьезного рассмотрения.

Мое личное отношение: при всей неоднозначности преследуемых целей, некоторые из них я не могу одобрить однозначно, но с точки зрения хитроумности замысла, филигранности его выполнения – данная операция несомненно войдет в учебники по военному искусству.