The Бляха and The Муха

( отакий от подаруночок був би очінь даже нічово. давно хатєл. )

33. зненацька.

Чомусь згадав сьогодні один епізод з мого армійського життя. Було це на початку 1995-го року. Я тільки-но прибув в навчальну бригаду ВВ в Золочеві вчитися на сержанта. Пробув там десь з місяць. Хто був в армії той зрозуміє які відчуття на початку служби в духа. Коротше, було важкувато і морально і фізично.Так здавалось, принаймі. Шлунок інколи намагався перетравити сам себе а спортмасові заходи після обіду були неабиякою розвагою. Листи я писав додому щонеділі, а може й частіше. І мені здавалось що таким чином я, як добрий син, турбуюсь про батьків і не даю їм приводу переживати. В листах я писав мало: про те що все добре, годують, одягають і т.п., нічого особливого. І от якось, наприкінці січня, з КПП дзвонять в роту і черговий мені говорить щоб я збирався - приїхав мій батько. Це було приємним здивуванням - я не чекав на це. І ще одна деталь, яка додасть більшого колориту нашій з батьком зустрічі: напередодні ми готувались до батальйонного розводу і, оскільки після першої стрижки під нуль ми вже встигли зарости, наказано було привести себе до ладу, і я зі своїм товаришем вночі в умивальнику мали перший перукарський досвід. Тупими ножицями ми приводили своє волосся до армійських норм. Процес захопливий - з там же успіхом можна було стригтися штик-ножами, а результат так взагалі був феєричним.
( далі читати за бажанням )

Помер один з найулюбленіших моїх акторів. Його візитівка - "Брудні танці", але для мене він: "На гребенів хвилі" і "Привид". Я дивився ці фільми ще підлітком у тоді ще існуючому районному кінотеатрі "Космос". Світловолосий приязний і усміхнений романтик, хоч бандит, хоч привид, він викликав симпатію. В мене склався про нього стереотип як про висококласного професіонала, скромну і приязну людину віддану справі. Останні місяці його життя тільки підтвердили мої уявлення про цю людину. Патрік достойно жив і достойно помер залишивши по собі добрий спадок.

Отуточки забєцал звіт. На об'єктивність не претендую і флудити ще раз тим самим не хочу, тому обмежився посиланням.

Страуси української політики запхали свої голови в пісок а що в цей час будуть робити з їхніми сраками їм пофігу, ггг. Сучі діти, псяче поріддя. Кожна тварина прораховує свої меркантильні крочки аби не зачепити чогось що могло б зіпсувати їм рейтинг. Де реакція на провокаційний висер московського президента? Мені зараз абсолютно немає діла до самого висеру: це не лікується і буде продовжуватись доти доки вони не зрозуміють що ловити нічого. А вони розуміють що наловити на даний момент при такій сучій нашій владі вони можуть до чорта і ще трохи. Ладно комуняки - то клініка, ПР з несудимим проти електорату не попруть тай самі такі, Юля промовчить про всяк випадок - зрозуміло, Кроль - взагалі жабоподібна істота - слизька і непевна, Тягнибок надто радикальний щоб мати якусь вагу. Єдиний кому нічого втрачати і хто повинен відреагувати - Ющ. Чому мовчить, хочаб щось зробив за весь термін свого президентства путнє. Це ж прямий і незавуальваний наїзд, в тупу й без всяких дипломатичних вихилясів. Де такий же прямий без вихилясів посил в сраку? Хто спроможний?

Для чого потрібні рідні люди? Просто для ефимерної любові, для практичної підтримки? От є рідна людина - ти про неї згадуєш, дбаєш про неї, сподіваєшся на неї. А не стало її - що далі? Посумуєш в залежності від рівня емоційного сприйняття й будеш жити далі. Все. Як чітко розмежувати й усвідомити?
А як зібратись до купи коли твоя рідна людина не хоче жити? Опустила руки й чекає на смерть а ти нічим допомогти не можеш...

охуєвайтунг нах! от і "Остання барикада" вирішила заробити на махнофесті. таріфен хох залупірт, ояєбундестаг! звичайно 80 грн. не такі й великі гроші але жаба давить. платити 50 толку немає - вночі багато всього цікавого а ті кому це не потрібно вже не заважають. дочка вже точно на фест не попаде. звичайно кожен вирішує сам, але цього року кількість відвідувачів фесту зменшиться. звичайно, це просто скавчання скупого ніщєброда, єбаніше яйкен крутен!

Деколи я жалкую що живу в цей час. Не до щему а так, злегка. Особливо після того як причитаю якусь книгу про козацькі часи чи про махновські. Ті часи здаються романтичними і наповненими подіями порівняно з теперішнім сьогоденням. Звичайно, я усвідомлюю що мої враження то всього лиш стереотип що склався внаслідок прочитання матеріалу і враження сучасників тодішніх подій можуть бути не тотожні моїм. То отже під впливом стереотипів про минуле хотілося б зробити проекцію на теперішнє. Просто тупо організувати десь у Мотронинському лісу коліїв чи в запорізьких степах гречкосіїв і піти по волю, по справедливість, по права. Щоб який небудь прокурорсько-депутатсько-олігархічний вилупок обливася холодним потом лише від згадки про то. Щоб сидів, приміром, славний депутат Лозінський на палі при в'їзді до Голованівки а поряд з ним весело б крутились на вітрі обсохлі кістяки його друзяк. Щоб приміром, Льня Космос, на весь рот посміхався своєю посмішкою блазня заглядаючи до дула маузера а поряд, в обісцяних штанах від Brioni, кривився в очі смерті Олесик. Щоб який небудь сраний підпанок, званий нині можновладцем чи бізнесменом, втікаючи вночі в одному спідньому з свого палаючого палацу, просив Господа забрати все лиш би тільки ті кляті харцизяки не забрали в нього життя. Щоб двигтів під копитами кінноти степ і дзвеніла криця у шабельнім шалі.
Але все це можна зробити й без різних там проекцій. Просто зробити і, нехай, не так радикально.

заєбала дєда служба. така фігня...

Інколи находить щось на зразок ностальгії: згадуєш якісь приємні моменти минулого, позитивні емоції і в той же час стає якось млосно від того що це все вже пройшло.
Щойно згадав одного доброго чоловіка: Володимира Івановича Нєпріна. Претнулися ми з ним під час моєї служби і славному місті Шостка. Я винаймав у нього квартиру на час увалів і туди ж приходили посилки від батьків зі всякою всячиною.
Дуже інтелігентний і освічений чоловік. Мав дві вищі освіти, працював начальником цеху на оборонному заводі, вийшовши на пенсію зайнявся малярством і віршуванням. Просто диво що я з ним зустрівся. Приємний у спілкуванні, ввічливий і толерантний. Таким він мені запам'ятався.
Я дістав його й після дємбеля: почав слати свої листи з намаганнями віршувати на предмет рецензії на профпридатність і все таке. Він ретельно розбирав мої не надто стрункі ямбно-хорейні стопи, підбадьорював, інколи надсилав своє. Таке в нас вийшло епістолярне продовження стосунків. Здається, йому теж було потрібне оте спілкування. Одного разу прийшов лист від його доброго знайомого - професійного поета, не пам'ятаю вже як його, з розбором все того ж мого "творчого доробку" )). Нічого собі так дядько підрозібрав мої "здобутки", але досить коректно. В наступному листі Володимир Іванович вибачався що без мого дозволу дав іншій людині почитати ті віршики: просто хотів щоб людина знаюча оцінила. Також припустив що довга перерва у моїх листах зв'язана з моєю уявною образою за те. Але в мене мене не було жодної образи, просто то була моя бидляча лінь. Почали зав'язуватись в мене стосунки з моєю майбутньою дружиною - ніколи було мені. Далі більше. Потім тільки й лишилось що згадувати. А він, напевно, пов'язав все з недолугою образою якої не було.

У френдстрічці натрапив на тест і сам вирішив пройти. Публікую тут тому що несподівано точно вгадані деякі мої риси. З вибором зброї погоджуюсь, але доповнив би її більшою компактністю і скорострільністю. ))

Вы одиночка

Вас часто называю нелюдимым. Вы не пытаетесь быть как все, вы не верите в бескорыстие. Все делаете основательно, без спешки продумывая на несколько ходов вперед. Вы никогда не встреваете в конфликты, открыто не высказываете своих чувств, но если же вы начинаете мстить, то жалости и снисхождения от вас ждать не стоит. Редкие люди допускаются в ваш мир, где вы бог и дьявол одном лице. Вы не склонны к насилию, но и не против него! По этому ваше лучшее оружие это - ВСС Винторез, снайперская винтовка, калибр 9мм (9х39 СП-5), Россия

Пройти тест

Маю визнати: жінки це моя слабкість. Вони, мабуть, одне з найбільших багатств які має моя безталанна й багата Батьківщина. Наші дівчата це щось! Хоча, нажаль, я не маю змоги порівняти іх наочно з представницями інших націй :-)). Але важко захоплено не провести поглядом яку-небудь красуню. При чому не обов'язково вона має бути модельної зовнішності. Різноманітність жіночих достоїнств неймовірна і їхні поєднання незлічені!

Вітаю всіх з днем святова валінтіна захисника Вітчизни! Аби я в армії на служив то може б і не вважав це за свято. Привід згадати свою веселу службу. 1994-1996 - роки вирвані з мого життя на користь рідної батьківщини. Про користь їх для батьківщини сумніваюсь, звичайно. Та й для мене їхня користь теж неоднозначна, м'яко кажучи. Та все ж в цьому щось було і є. Можливо ніхто навіть й не помітив як я беззастережно і жертовно клав свої дорогоцінні місяці й дні на алтар служіння Вітчизні, хе-хе.
Головінов Олег Валерійович, наш ротний, капітан на той час, класний чувак, хоч і дрючив нас нєпадєцкі. Лейтенант Юрій Вернидуб, замполіт. Ось кого я згадую, думаючи про добрих людей які мені там трапились. Ще були, але запам'ятались менше, вибачайте.
Ну і, звичайно, хлопці. Ті з ким ділив "всє тяготи і лішенія". Юрко Свястін - з-під Львова, с. Стрілки - мій кращий друг; Сашко Мороз, "Воробєй" - Воробйов, забув як звали, шланг і фельдшер, "Мультик" - Андрій Глазок, кияни. Багато було там добрих хлопців. Поганих не хочу згадувати, але хай їх хрен на лобі виросте, ггг.

Прийшла пора перших розчарувань для моєї доні. Заходжу в вітальню: сидить мовчки дивиться телевізор. Але якось вся напружилась, очі почервоніли, з якоюсь невимовною тривогою. Питаю що трапилось. Каже: "Тату, їх вбивають!"  "Кого?" - дивуюсь. "Собак, тату, собак вбивають дяді з рушниць!" Виявляеться у рекламних перервах під час якоїсь новорічної казки показували анонс передачі про те як винищують собак на вулицях. Скільки жалю і відчаю було в її словах! Я пояснюю що вбивають тих собак які нападають на людей, бездомних. "Ні, тату! Вбивають і домних і тих що не нападають і щенят навіть! За що, тату?" Пояснювати щось далі не мало сенсу. "Як вони там живуть, на вулиці?" - питання повне відчаю. "Тату, раніше ти називав мене кошеням, тепер я хочу щоб ти називав мене щенятком!"
Отак жорстокі реалії життя починає усвідомлювати ще одна маленька людина.

Передивився тут свій журнал і прийшов до висновку що він нудний і депресивний. Записів там мало і коментять їх відповідно. А ну і шо? Хай буде.
Нещодавно знайшов на роботі колись скопіпазджену з мережі гумореску про кота. Читав і тихо в судомах сповзав під стіл попутно плачучи і сміючись. Але то тільки мені здавалось шо все було тихо бо я був у навушниках. Отже пришлось поділитись з навколишнім середовищем. Всім сподобалось. Отже, якщо хтось набреде на цей пост може теж прочитати і посміятись.
( Один день з життя кота Барсіка ( люблю котів я ). Попередження: критична кількість літер і розділових знаків. )

Нещодавно у my_best_pic був пост А не пойти ли Ющенко дальше? який нагадав про нашу безправність у власній країні. І ось стався позитивний прецедент: селянина виправдав суд за вбивство міліціонера в цілях самооборони. Правда просидів дядько 2 роки в СІЗО а все ж не сів як більшість. Не знаю що сталось, чи зірки так на небі стали чи може справді є надія на позитивні зрушення. Хотілося б сподіватись на добре.
P.S.: Хотілося щоб і та бидлота яка замовила все те, і напарник вбитого мента, і начальство що покривало і фальсифікувало обвинувачення сіло років хоча б на 5 на загальну зону і відчуло "всю глубіну глубін".

Минула неділя та й початок цієї пройшли й пройдуть під знаком спогадів про Голодомор, обговорень цього злочину і т.д. Все зрозуміло і правильно: треба пам'ятати і чтити загиблих, викривати злодіїв і причини. Реакція братньої Росії теж зрозуміла. Як на мене то не треба злісно плюватись на їхнє невігластво: їх так вчать і виховують, і їхні баби й прабаби їм не розказували те що роказували нам. Вони встають "с колєн". Ліричний відступ.
Я про те що було 32-33-го. Чому не було масових повстань? Чому не було бунтів? Чому ми тихо вмирали на всоїх подвір'ях і дивились на смерть своїх дітей? Бо сподівались що мене мине ця доля, що моя сім'я виживе? Бо не можна було організувати щось маштабне бо каральні загони відрізали села? На що можна сподіватись було коли в тебе забирали останнє і приходили шукати ще? Що потім дадуть? Чому не кроїли голови тим комнезамівцям сокирами? Чому не насаджували на ті залізні прути клятих неробів-комуняк? Адже краще смерть в бою ніж смерть раба...
Звичайно, досконало сказати що було з людьми тоді важко, і дуже легко зараз говорити оті "чому?", і зовсім неможливо уявити як би я себе повів у такій ситуації, не доведи Господи. Так от таке подумалось. Адже зовсім нещодавно, всього лиш якихось 13-15 років тому енергії було через край, і рубала і білих з червоними українська Повстанська армія, і зелені, Григорьев, Січові стрільці, армії УНР і багато інших. Де то все поділось, невже справді найбільш пасіонарна частина лягла там?

Мене порвало на клапті... Йуля вся пухнаста а інші як є. )))
Для затравки:
Творчо і дотепно.

Мені сьогодні 32. Вже чи лише? Вот в чьом вапрос!? ГА?
Не учітє мєня жить, луччє памагітє матєріально!